До 108 – ї річниці від Дня народження Кардинала Мирослава Івана Любачівського.

 

24 червня 2022р.— 108-річниця від Дня народження Миросла́ва Іва́на Любачі́вського— Верхо́вного архиєпи́скопа, єпископа Української Греко-Католицької Церкви, кардинала Католицької Церкви (з 7 вересня 1984 року Верховний архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви).

Він народився  у м. Долина на Івано-Франківщині. Початкову освіту здобув у «Рідній школі» в Долині. У 1933 році закінчив навчання у Стрийській гімназії. У 1934—1937 роках навчався в українській греко-католицькій Львівській Богословській Академії на факультеті філософії, а потім на факультеті теології.

У1937 році розпочав дальші богословські студії в Єзуїтській колегії Канізіанум в Інсбруці (Австрія).

1938 рок, прийняв свячення в сан диякона, приймає ієрейські свячення з рук митрополита Кир Андрея Шептицького. Це відбулося в каплиці митрополичих палат катедрального собору св. Юра у Львові. Був призначений на служіння в Львівську Архиєпархію.

Після свячень продовжує навчання в Інсбруцькому університеті. У 1939 році, у зв'язку з початком Другої світової війни, університет був змушений перенестися до Швейцарії. Саме там, у 1941 році, о. Мирослав Любачівський захистив свою докторську працю з богослов'я на тему: «Боротьба св. Василія Великого з аріанством, виражена в його літургії», студіював у Біблійному інституті у Римі (Біблікум), де в 1944 році здобуває ступінь магістра біблійних наук і доктора теології, і в Григоріанському університеті отримав ліценціат з філософії. У 1945—1947 роках студіює медицину в Королівському Італійському університеті в Римі. Під час Другої світової війни надає духовну опіку українцям з Європи.

У 1947 року виїхав до США для опіки над українськими емігрантами-католиками в м. Філадельфія, потім у Стемфорді. Служить секретарем Архієпископа УГКЦ.

З 1984 року — секретар української секції Національної Католицької Конференції.

Після легалізації УГКЦ в Україні 1991 року врочисто повернувся в Україну. Засновує Архієпископську Курію, реорганізує структури кліру, налагоджує працю навчальних закладів для формування пастирів, створює чотири нові єпархії, надає увагу співпраці з мирянами в справі відновлення патріархального устрою, знімає напругу у взаєминах з православними, відбудовує різні інституції, вирішує соціальні потреби священства, налагоджує зв'язки з представниками світської влади, висвячує сотні нових священників, налагоджує катехитичну діяльність «недільних» (парафіяльних) шкіл для релігійної освіти народу.

Коли Мирослав Любачівський очолив відродження УГКЦ, перед ним постало багато складних завдань: духовно оновити понівечену Церкву, зняти напругу у взаєминах із православними, відбудовувати різні церковні інституції, вирішувати потреби священства, налагодити зв'язки із представниками влади і виправдати сподівання активних мирян.

У травні 1992 року відкрив перший в самостійній Україні Синод єпископів УГКЦ, де заявив про подальшу діяльність спрямовану на визнання УГКЦ як патріархату. Відновлює діяльність Львівської Богословської Академії.

У 1995—1996 роках, у зв'язку з поганим станом здоров'я, Синод Єпископів УГКЦ обрав владику Любомира Гузара єпископом-помічником глави УГКЦ. Після чого він займався науково-богословською діяльністю.

Помер 14 грудня 2000 року. Похований у крипті собору св. Юра м. Львова.

Після себе залишив наукові праці, статті й переклади. Підручник з догматики, катехизис для священників, підручник з літургіки, підручник з морального богослов'я - стали широко вживаними. Видав три книги своїх проповідей. Відоме його звернення «Про єдність святих Церков».

А відлуння його слів звучать сьогодні як орієнтир: «Богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім — у творенні добра».