Іва́н Васи́льович
Миколайчу́к — український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат
Шевченківської премії 1988 року. Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та
має дві режисерські роботи.
Його називали душею поетичного кіно,
аристократом духу, блискучим самородком. «Я не знаю більш національного, більш
народного генія», – захоплено відгукувався про нього Сергій Параджанов.
Доля послала йому 34 ролі у фільмах, більшість із яких увійшли до золотої
колекції українського кіно. А, може, тому й увійшли, що їх пропустив через своє
серце, засвітив своїми, одному йому притаманними, барвами Іван Миколайчук.
Він відійшов у Вічність на 47-му році
життя. Майже як Шевченко, з якого почалася його кінематографічна кар’єра. Майже
як Стус. Навіть у цьому в царині нашого духу вони несподіваним чином
поєдналися.
З подачі Івана Миколайчука у фільмі «Пропала
грамота» вперше прозвучав «Козацький марш» Євгена Адамцевича.
Іван Миколайчук
прекрасно грав на багатьох музичних інструментах: сопілці, роялі, цимбалах,
скрипці, баяні, трубі, арфі.
Старого діда Іван Миколайчук зіграв у 12 років.
За кількістю нагород «Тіні забутих предків»
увійшли до Книги рекордів Гіннеса.
У фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Іван
Миколайчук мріяв зіграти Ореста. А довелося - Петра.
У фільмі «Вавілону ХХ» Іван Миколайчук
зіграв самого себе.
Іван Миколайчук дуже любив Сковороду, часто повторював його
«Світ ловив мене, але не спіймав».
Він відійшов тихо 3 серпня 1987 року, лишивши нам свої
фільми, як вічну загадку любові. Сергій Параджанов назвав Миколайчука своїм
учителем…
Він жив для нас…
Я не тривожу вічний
спокій,
Лиш ворохоблю теплий спомин,
Аби свідомість розбудити
Й словами правду воскресити.
Він жив для нас, для нас старався:
Писав, знімав, грав, віддавався
Увесь до краплі, до граминки,
Щоб ми узріли у картинках
На білому, як сніг екрані,
Як кровоточать свіжі рани.
Йой, як болить, як він страждає,
Як мучиться… Аж серце крає,
Пече у грудях, розриває.
Із них, скалічених, вся правда
У світ зчерствілий виринає
І миром на чоло лягає.
Умиротворює, лікує, просвітлює…
А, чуєш?… Чую!
Олександра
Сибаль. Івану Миколайчуку.
Немає коментарів:
Дописати коментар