ЗУСТРІЧ З ПИСЬМЕННИКОМ              

     Бліц – опитування відомих людей м. Тернополя.

1.      Прізвище, ініціали.

Вільчинський О.К.

2.      Перша казка Вашого дитинства?

Івасик Телесик.

3.      Як рано (в якому віці) почали писати самі?

Років із шести... А з перервою до 16 років, а відтоді й дотепер уже, можна сказати, постійно щось пишу.

4.      Книга, яку Ви зараз читаєте?

Ян Моріс. Чому Захід панує натепер. Оповіді з історії...

5.      До якого твору повертаєтеся неодноразово, що перечитуєте?   
    Ернест Хемінгуєй. Фієста. Вірші Тараса Федюка, Василя Терещука, оповідання Микола Рябчука “До Чаплі на уродини”. З останнього для мене насправді колись і почалася нова українська література.

6.      Що легше: писати (творити) чи читати?

Читати.

7.      Що бракує сучасним бібліотекам? Який формат Ви би запропонували?

Нічого не бракує. Хіба більшої зарплати бібліотекарям.

8.      На Вашу думку, що переможе: книга у паперовому друці чи електронний варіант?

Здається, ще довго співіснуватимуть обидва формати.

9.      Що порадите прочитати нашим читачам?

Просто читати і деколи перечитувати.

10.  Над чим працюєте зараз?

Закінчую новий роман, щось на кшталт родинної історії...  Один день із життя Марії, яка на старість почала втрачати пам’ять, діагноз невідворотній, а також про її сина і племінника, які той день проводять разом із нею і мимохідь начеб вертаються в дитинство, сподіваючись, що це хоча б трохи стримає її хворобу... А ще в цій історії межа між життям і смертю деколи настільки стерта й умовна, що мертві начеб десь зовсім поряд, а живі почуваються серед них краще, ніж серед інших живих... А ще в селі з’являються "чорні археологи", з того, власне, все й починається, цим і закінчується... За той день кожен відкриває щось нове в іншому, але і в собі також... Роман про пам’ять роду і просто пам’ять, що то зникає, то з’являється, коли згадується зовсім не те, що хочеш, а те, що хочеш ніяк не згадується... Коли оживають давні легенди і “скелети в шафі”, коли час начеб зупиняється, а простір згортається до яйця индички, яке та, втім, ніяк не може висидіти, альбому із старими фотографіями і материнської любові, що не минає.  

Бонус для наших читачів: уривок власних улюблених творів, віршів тощо.

Тарас Федюк

                                               Акація цвіте.

                                               Вздовж моря і вздовж літа.

                                               В густий зелений парк

                                               Ліг вечір золотий.

                                               І духовий оркестр,

                                               Неначе гроно цвіту,

                                               Яке упало з віт —

                                               Оркестр духовий.

                                               Цей пляжик приміський —

                                               Екзотика суцільна...

                                               приїжджих — Боже мій,

                                               Та і своїх — дай Бог!

                                               Романтику морську

                                               Піратську і вітрильну

                                               Пісками замело

                                               І вкрив солоний мох...

                                              

                                               Ну що ж... І пожурюсь.

                                               І щось собі колишнє

                                               Поідеалізую під небом горілиць...

                                               Лиш пригорща циган,

                                               Як і колись, курличе

                                               Над руки золоті

                                               Сибірських молодиць.

                                               Трьох греків вже нема.

                                               Романтики скелетик — 

                                               Шаланда на піску,

                                               В якій кефалі — нуль...

                                               І тихо відплива

                                               В Одесу недалеку

                                               Старезний катерок,

                                               Що зветься “Ліверпуль”.