Ярмарок Різдвяних звичаїв

Українці здавна дуже ретельно готувались до Святого вечора та Різдва. Люди вважали, що саме ці дні є початком нового господарського року. Тому у переддень Різдва виконували низку обов’язкових обрядів, які мали забезпечити щастя, мир та багатство усій родині.

У деяких місцевостях Західної України було прийнято митися у посудині із копійками, також була традиція обкурювати хату димом та посвячувати її святою водою, яку треба було випити перед вечерею.

 Перш ніж приступати до Святої Вечері, яка складалась з 12 пісних страв, господарі дому зв’язували ніжки столу залізними ланцюгами і скріплювали міцними замками. Це робили для того, щоб усі члени сімейства у прийдешньому році жили мирно та були одним цілим.

Головний атрибут Різдва - Дідух. Його виготовляють зі злакових видів культур - жито, пшениця, овес, а також духмяних трав. Дідух символізує урожай, добробут, багатство. Свого часу він уособлював духовне життя українців та був оберегом роду, а традиція плетіння Дідуха ще сягає дохристиянських часів.

У системі різдвяних звичаїв є низка ворожінь, які давали змогу зазирнути у майбутнє.

Ворожили й на Святий Вечір. Підкидали ложку з кутею до стелі і, якщо зерно не впаде, то врожай буде добрим. Якщо ж кутя впаде на долівку — поганим. Дівчата ворожили : брали шкаралупи волоських горіхів і різали свічку на маленькі шматочки. Вставляли свічку у шкарлупи і запускали плавати на воду. Чия свічка згорить швидше, та дівчина раніше вийде заміж. Люди вірили, що на Святий Вечір у хаті збираються також душі померлих. Їх хоч і не видно, але вони присутні. Тому, перш ніж сісти до столу, дмухали на лавку — щоб не придушити душі покійних. Після вечері на столі або на підвіконні для померлих залишали кутю, інші страви та ложки. У Галичині на Різдво випікали величезну буханку хліба — крачун. Його ставили посередині столу серед інших страв і обкладали маленькими крачунами : крейчун брали із собою до річки, куди йшли вмиватись перед Святвечором. Повертаючись додому, хліб котили від порога до хати. Якщо буханка переверталася опуклою стороною до підлоги, то це трактувалось як сповіщення про смерть або хворобу. Під столом господар також клав «заліззя» – наприклад, сокиру. Діти по кілька разів торкалися цих речей босоніж – «щоб ноги були тверді, як залізо». Якщо під час свят до хати приходило багато колядників, то цим гордились. Якщо ж колядники оминали чиюсь оселю, то це вважалось великою ганьбою і соромом.

Найяскравішою різдвяною традицією є колядування, до якого долучаються як діти, так і дорослі. Колядники вітають господарів будинку зі святом, бажають їм здоров'я, достатку та благополуччя.

Тиха радість дарується кожному, хто долучається до виконання старовинних сакральних співанок…

Коляд, коляд, коляда,

Хай обходить вас біда.

І нехай на ваш поріг

Прийде радість в Новий рік.

Щоб в добробуті цвіли,

Щоб щасливо ви жили,

І щоб рік цей молодий

Вам був кращий за старий.

Друзів зичимо багато;

Щоб у будні та на свято

Ваші гнулися столи.

Щоб здорові всі були!