Замальовка Словом

Етюди настрою від Тернопільських письменників

Богдан Мельничук

Дзвенять сніги мільйоном струн до Бога,

До неба стрімко – стовбури димів,

І також в гору простяглась дорога,

З духовних складена слідів.

На розпростертій длані свято – білій,

Де сосни – свічі, з Богом ми удвох.

Слова молитви – юні й посивілі…

Село. Різдво.

 Володимир Кравчук

Чому не спиш, майбутній вірше?

Твій погляд слів - як і колись...

У сон тягучий ти не віриш.

На плівці ночі проявись.

Важкі повіки, мов спокута,

Неточні рими - на краю.

У підсвідомо-впертім: Бути...

Тебе, нарешті, впізнаю.

 Олег Герман

Стрічаю рік в обіймах самоти.

Холодну темінь черпаю руками,

щоби тепла хоч крихту віднайти.

Нема... Зима…

Розтрачене роками

перехололо, згасло у душі.

До півночі години дві, не більше.

Безмовні парафрази залишив

останній вогник.

Відчуваю біль ще

який і досі не зав’яз, не зник

та і навряд чи зникне –

совість плаче.

Я перед нею винен.

Знову рік

минув, пробіг, а я і не побачив.

…Хрумкочуть кроки,

хоч ніхто не йде.

У сурми тихо ангели заграли,

а на село легенько сніг паде,

як новорічні сповіді хорали.

 Олександр Смик

Якою мовою говорять у раю

Питав я серцевиночку свою

Питав того хто долю напророчив

І ту яка дивилась мені в очі

І відповідь була – це мова серця

Вона одна відлунням озоветься

Якими б не були шалені дні

Час братися за справи неземні.

 Ольга Атаманчук

Чи, зимо, станеш мені ти розрадою?

Щоб світлом срібним – усі думки?

Сніжинки падають, падають, падають…

Скриплять дерева й старі хвіртки.

А завтра? Завтра – нікому не знати що,

(Бо так хурделить оте життя),

Та, зимо, знаєш: як тепло і затишно,

Коли Різдво й за столом сім’я!

Проблиснув місяць з-за хмари копійкою,

І люльку знов димар закурив.

Тихенько вечір озвався щедрівкою.

…Це все – зима й, може, трішки див.

 Ольга Кміт

Віра зростає з найбільших глибин зневіри:

Для звуку потрібна тиша, для світла темінь.

І словами зі світла зашиєш у серці діри,

Що вони позостались раніше від слів даремних.

І зростає знання з найбільших глибин невідань,

Пробудження - з снів, розуміння з усіх ілюзій

І віра зростаєіз самих глибин зневіри

Для того, щоб знову бути на злетній смузі.

 Любов Малецька

Усе, що маєм, тягнем споконвіку.

Складаємо в шкатулку біжутерію.

Статистика: живе хтось дуже мілко,

Комусь замало навіть є імперії.

Хтось, аби вижити, вдається до жебрацтва,

Хтось закуповує усю наземну сушу.

Та краще вік не бачити багатства,

 Аніж придбати безпорадну душу.

 Зоряна Замкова

Вже час – давніше давнини.

В лампадках гасових згоряють

Ці міражі самотини-

Колись утраченого Раю.

Ілюзія – із міфів міст-

Кліше словесним налипає.

Цей світ уже створив ремікс

З пісень утраченого Раю.

В колисці доля ситих спить,

А наша – ноги добиває.

І хто коли кого навчить,

І хто коли кого згадає

Піснями втраченого Раю?

 Тамара Гнатович

Файне обтрушує сніг

Закодовані нинішні зими,

Холод нишком присів у теплі...

Наш Тернопіль в замрії, без гриму

Вимальовує долі щаблі.

У задумі безкрайого неба

Лебедить казку красень-ставок,

Де вітрами нескорені верби

Гріють в крилах останній листок.

У відкритих долонях фонтанів

Заховалися зграйки краплин...

Будять дзвони ще заспаний ранок,

Повідають про вічності плин.

Ліхтарі заколисують ночі,

Тротуари притишують біг...

Відкриває вже зимонька очі...

Файне місто обтрушує сніг.

 Марія Гуменюк

Падає сніг. У тиші мріє зимовий сад

Віком , що не відпише і не поверне назад,

Цвітом, що вдягне квітень, роєм невтомних бджіл,

Мовою про кохання, де шелестіння крил

Радісного у весняну грозу,

Часом не швидкоплинним, де головною суть

Є у житті правдива, а не сумні вітри…

Падає сніг, як мливо, зсипане кимось згори…

 Леся Любарська

Різдво... Йордан... Там Стрітення... й весна...

Ще рік один додався в нашій долі.

Ялиночку розберемо поволі,

О, як же серце тішила вона...

Минає все... І грішне, і святе...

Чекаємо у січні теплу зливу,

А в липні хочем зимоньку примхливу.

Ніхто цю коловерть не розірве...

 Олександра Кара

Життя і Слово житимуть довіку,

Поки Господь призначив вік Планеті.

У добрім Слові все шукую ліку,

О моє щастя…озовися, де ти?

Коли ж бо зле, то слово все розрадить,

Напоїть всіх цілющою росою.

І пісня та до Раю допровадить,

Бо ті слова лягають в серце моє.