Не вірте, що поезія – слова.
Це справжнє омовення після зливи.
Вона як наречена і вдова,
У білому і чорному вразлива...
... Тут не злукавити
Тим паче, відійти,
Не поступитись порятунком мілким...
Поет підзвітний Богові.
І тільки.
Олександр Смик, Тернопіль
Людина, що
знаходиться у фокусі поетичних променів — це складна особистість, чутлива до
найдрібнішої неправди, інтелектуально багата, не заспокоєна в духовній суті. Її
поезія — це не просто точна рима. У поезії має бути душа поета. Таку думку
висловив В. Симоненко у своєму вірші «Про поезію».
Поету, кажуть, треба знати мову
Та ще й уміти вправно римувать.
Натхнення і талант — і все готово,
Слова самі піснями забринять.
То правда все, але не в тому сила,
Мені здається, що не тим вірші
У дні тяжкі серця наші палили,
Любов і зненависть будили у душі.
Бо не запалить серце точна рима,
Яку хтось вимучив за місяць чи за
ніч.
Ні, інша сила, буйна, незборима,
Вогнем і пристрастю напоює ту річ.
Ні, інша сила так цілющо діє,
Словам велику надає вагу,
Бо з нею світ цвіте і мелодіє
І світло б’є крізь морок і пургу.
Без неї рими, точні й милозвучні,
Не варті навіть драного гроша –
Слова звучать примусить сильно й гучно
Лише одна поетова душа.
Бажаємо
Вам добра людського, здоров’я міцного, поетичного натхнення, щастя без ліку та
довгого віку. Продовжуйте нас радувати
своїм талантом! Творчого вам окрилення!
Немає коментарів:
Дописати коментар