«…Плекав я Слово своє у причасті Краси, у святім артистизмі осяяння. Сьогодні, коли із зашкарублої снігів`ями щоки скрапують останні сльозини солоного покривдя у скорбну чашу моєї поезії, я насипаю нагірну вершину любові. Вслухаюся літургією Правди до голосу абсолюту…»
Сапеляк Степан Євстахійович народився 26 березня
1952 р. в с. Росохач Чортківського району Тернопільської області. Навчався на
філологічному факультеті Львівського державного університету. За принциповість
був заарештований органами КДБ і ув'язнений на 10 років, перебував у тюрмах і
концтаборах Хабаровського краю, Північного Уралу. Після звільнення із заслання
проживав, оскільки повернутися в отчий край влада не дозволила, у Харкові, де й
передчасно закінчився земний шлях видатного сина Тернопілля. Лауреат Національної
премії України ім. Т.Г. Шевченка, премій імені Левка та Богдана Лепких, імені
В. Сосюри, член Національної спілки письменників. Біль за трагічну долю України, віра в нескорений дух
народу проймають поезію Степана Сапеляка; три вічні джерела живлять її:
український фольклор, Біблія, Шевченко…
« Святі ці книги, святий оцей град –
Отчизни і Духу, і тиші звитяги…
Еллади калин – красноглинний смарагд
З левад хай сліпить у еллінській нестямі».
Немає коментарів:
Дописати коментар