
24 червня
2022р.— 108-річниця від Дня народження Миросла́ва Іва́на Любачі́вського—
Верхо́вного архиєпи́скопа, єпископа Української Греко-Католицької Церкви,
кардинала Католицької Церкви (з 7 вересня 1984 року Верховний архієпископ
Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви).
Він народився у м. Долина на Івано-Франківщині. Початкову освіту здобув
у «Рідній школі» в Долині. У 1933 році закінчив навчання у Стрийській гімназії.
У 1934—1937 роках навчався в українській греко-католицькій Львівській
Богословській Академії на факультеті філософії, а потім на факультеті теології.
У1937 році розпочав
дальші богословські студії в Єзуїтській колегії Канізіанум в Інсбруці
(Австрія).
1938 рок, прийняв
свячення в сан диякона, приймає ієрейські свячення з рук митрополита Кир Андрея
Шептицького. Це відбулося в каплиці митрополичих палат катедрального собору св.
Юра у Львові. Був призначений на служіння в Львівську Архиєпархію.
Після свячень продовжує
навчання в Інсбруцькому університеті. У 1939 році, у зв'язку з початком Другої
світової війни, університет був змушений перенестися до Швейцарії. Саме там, у
1941 році, о. Мирослав Любачівський захистив свою докторську працю з богослов'я
на тему: «Боротьба св. Василія Великого з аріанством, виражена в його літургії»,
студіював у Біблійному інституті у Римі (Біблікум), де в 1944 році здобуває
ступінь магістра біблійних наук і доктора теології, і в Григоріанському
університеті отримав ліценціат з філософії. У 1945—1947 роках студіює медицину
в Королівському Італійському університеті в Римі. Під час Другої світової війни
надає духовну опіку українцям з Європи.
У 1947 року виїхав до
США для опіки над українськими емігрантами-католиками в м. Філадельфія, потім у
Стемфорді. Служить секретарем Архієпископа УГКЦ.
З 1984 року — секретар
української секції Національної Католицької Конференції.
Після
легалізації УГКЦ в Україні 1991 року врочисто повернувся в Україну. Засновує
Архієпископську Курію, реорганізує структури кліру, налагоджує працю навчальних
закладів для формування пастирів, створює чотири нові єпархії, надає увагу
співпраці з мирянами в справі відновлення патріархального устрою, знімає
напругу у взаєминах з православними, відбудовує різні інституції, вирішує
соціальні потреби священства, налагоджує зв'язки з представниками світської
влади, висвячує сотні нових священників, налагоджує катехитичну діяльність
«недільних» (парафіяльних) шкіл для релігійної освіти народу.
Коли
Мирослав Любачівський очолив відродження УГКЦ, перед ним постало багато
складних завдань: духовно оновити понівечену Церкву, зняти напругу у взаєминах
із православними, відбудовувати різні церковні інституції, вирішувати потреби
священства, налагодити зв'язки із представниками влади і виправдати сподівання
активних мирян.
У травні
1992 року відкрив перший в самостійній Україні Синод єпископів УГКЦ, де заявив
про подальшу діяльність спрямовану на визнання УГКЦ як патріархату. Відновлює
діяльність Львівської Богословської Академії.
У 1995—1996
роках, у зв'язку з поганим станом здоров'я, Синод Єпископів УГКЦ обрав владику
Любомира Гузара єпископом-помічником глави УГКЦ. Після чого він займався
науково-богословською діяльністю.
Помер 14 грудня 2000 року. Похований у крипті
собору св. Юра м. Львова.
Після себе
залишив наукові праці, статті й переклади. Підручник з догматики, катехизис для
священників, підручник з літургіки, підручник з морального богослов'я - стали
широко вживаними. Видав три книги своїх проповідей. Відоме його звернення «Про
єдність святих Церков».
А відлуння його слів
звучать сьогодні як орієнтир: «Богоугодне життя не полягає лише в оминанні
гріха, але передусім — у творенні добра».